До Вашої уваги невеличкий фоторепортаж про те, як можна використати лляні натуральні тканини в тому числі мішковину. З допомогою цих дрібничок інтер'єр стане унікальним за смішні гроші.

                   Лялька-мотанка в українській культурі

Лялька-мотанка – це прадавня народна іграшка, сімейний оберіг та символ жіночої мудрості. У давнину ляльками-мотанками гралися діти, вони мали певні обрядові функції і з часом набули ще глибшого значення. Цей виріб завжди посідав особливе місце в українській культурі і зберіг своє виняткове значення до сьогодні.

Ляльку-мотанку виготовляли шляхом намотування без використання швів чи клею. Таким чином виріб зберігав теплоту людських рук, турботу і любов з якими була створена лялька.   

Ляльку в усі часи робили із матеріалів, які були під рукою. Це могла бути солома, клаптики непотрібної тканини чи старий одяг. Часто виріб виготовляли із вишиванок, які вже не можна було носити, і таким чином лялька ставала оберегом. Адже зазвичай вишиті сорочки мали певну символіку і належали дорогій людині. Коли в родині хворіла дитина, то для неї робили спеціальну ляльку-мотанку із трав, які допомагають при її хворобі. Так лялька ставала ліками та іграшкою одночасно.

На думку відомого дослідника Марка Грушевського використання ляльки  розширює сферу пізнання світу і свого народу, розвиває традиційні для культури навички. Дитина сприймає народну іграшку і як витвір мистецтва, що сприяє її духовному збагаченню. В ХІХ  столітті в приданому дівчини (в Україні) були присутні ляльки-мотанки. В XX столітті у зв'язку із війнами, репресіями та депортаціями мотанки себе віджили, але не втратили цінність. Навіть в тяжкий період лялька-мотанка мала велике значення, особливо для дітей, які раділи кожній дрібниці.

Майстриня з виготовлення ляльок-мотанок Леся Скрипка розповідає, що ляльки-мотанки є народною спадщиною. Майстриня зазначає, що є противником багатьох «забобонів» і не робить виробів з цілью оберегів. На думку мисткині мотанка є відродженням культури, спадку і фольклору. У свій час їх робили для того, щоб діти бавилися. Ляльки виготовляли з текстилю, оскільки це доступно. Що стосується відсутності обличчя, то в це ніхто ніякої магії не закладав.

За словами майстрині сьогодні ляльки-мотанки купують як зразок українського мистецтва. «Ляльки купують, також,  для діток як ігрові, простіші варіанти. Їх робили нашвидкуруч. Коли робили ляльку як оберіг, то приділяли для неї більше часу. Мотанки виготовляли з речей, які не використовували як одяг. Сувенірні ляльки робили з вишивкою, прикрасами.» - розповідає Леся Скрипка.

Майстриня дала кілька порад щодо того як вибирати ляльку. В першу чергу слід звертати увагу на те для кого купують ляльку, адже її можна дарувати всім. Для дітей вибирають м’ягку невелику ляльку. Діти повинні бути шкільного віку, бо інакше вони її порозмотують. На подарунок варто купувати сувенірну ляльку. Для дівчат обирають ляльку-княгиню (наречену з непокритою головою). Заміжній жінці слід дарувати ляльку з покритою головою чи маленьким немовлям. Чоловікам можна дарувати будь-яку ляльку, адже вона символізує українське народне мистецтво.

Сьогодні ляльки-мотанки можуть бути прекрасним подарунком і сувеніром, так як є хорошим способом для виявлення національної ідентичності. Крім того мотанка може стати родзинкою інтер'єру і хорошою екологічно-чистою іграшкою для дітей. Придбати ці вироби можна у мережі магазинів «Світ Льону». Автор наших мотанок – Леся Скрипка. Зробіть свій простір унікальним з допомогою ляльки-мотанки!

                                                          Українські техніки вишивання

 Хрестик – одна із найпоширеніших технік вишивання. Краса виробів вишитих таким способом – беззаперечна, проте ця техніка не є автентичною. Сорочки оздоблені таким чином з'явилися на території України в середині XIX століття. Ця вишивка називається брокардівською, рідше «мильною». Техніка поширилася завдяки милу від компанії «Брокар», яке мало обгортку із схемою для вишивання хрестиком. Поступово техніка ставала все популярнішою і картинки для вишивання видавали як додатки до журналів «Нива», «Вестник моды», «Родина» та ін. Найчастіше це були псевдонародні мотиви перероблені професійними художниками.

Орнаменти, які поширювалися завдяки брокардівській вишивці не були чисто народними. У мистецьких колах термін «брокар» має значення антихудожнього, бозбавленого глибоких народних традицій. Дослідники вважали брокардівську вишивку  грубою, еклектичною, позбавленою хорошого смаку.

У цій статті ми розглянемо українські автентичні техніки вишивання. Вони мають високу мистецьку цінність і є суто народними. Крім того оберегами можуть бути лише сорочки які вишиті автентичними техніками.

Техніка «виколювання», або «солов'їні вічка». Цей шов самостійно не застосовується, а входить як складова частина у великі композиції поряд з іншими швами, як-от: «лічильна гладь», «зерновий вивід». Шов «виколювання» являє собою квадратик з дірочкою посередині. Стібки, якими обкидають дірочку, роблять різної довжини по одній нитці тканини. Щоб мати правильний квадратик з дірочкою посередині, беруть парну кількість ниток для кожної сторони квадратика. Під час вишивання стібки треба стягувати, щоб утворилася дірочка.

Техніка «лиштва». Вишиваючи «лиштвою», стібки кладуть паралельно ниткам тканини — основи та утоку. Кожний стібок віддалений від попереднього на одну нитку тканини. Робочу нитку після утворення стібка повертають назад, а голку вколюють поруч із прокладеним стібком, пропустивши одну нитку тканини. Рисунок формується з обох боків тканини.

Техніка «набірування» поширене як різновид лічильної прямої гладі. Цим швом виконують геометричні узори. Нитки — найрізноманітніші: білі, червоні, чорні, жовті, сині. Техніка «набірування» досить проста: довжина кожного стібка в узорі дорівнює парній кількості ниток тканини — 4, 6, 8, 10. Кожний наступний стібок починають від середини попереднього й на одну нитку вище чи нижче.

Техніка «уперед голкою». При цій техніці робочу нитку закріплюють на голку набирають з-4 нитки тканини і таку ж кількість залишають під голкою. Після першого стібка роблять наступний. Виконавши шов нитку закріплюють під настилом вишивки. Шов виконують справа на ліво.

Техніка «стебнування». Її застосовують майже у кожному виді вишивки і найчастіше вишивають стебла квітів і рослин – звідси і назва. При цій техніці закріплюють нитку, відраховують вправо 6 ниток, вколюють голку у тканину, набирають 3 нитки вліво і виколюють. Від проколу вправо знову відраховують 6 ниток і виконують 2 стібки.

Це окремі техніки, якими вишивали українці. Вони значно складніші, ніж вишивання хрестиком і мають вищу мистецьку цінність. Проте результат вартуватиме затрачених зусиль. Вишиванка вишита такими техніками матиме прекрасні естетичні і оберегові властивості.

Для вишивання Вам знадобиться гарний настрій і звичайно ж  необхідні матеріали. Їх у м. Львів можна придбати у мережі магазинів «Світ Льону». Тут представлені тканини для вишивання із натуральних матеріалів, нитки від провідних виробників, схеми для вишивання та інші необхідні матеріали. Творіть у своє задоволення разом зі «Світом Льону»!